Відмова від виконання бойового наказу

Склад ст. 402 (непокора) передбачає вину в формі умислу. Тож по такій справі спочатку треба з’ясувати та проаналізувати: підстави для відкриття справи; підстави для вашої відмови виконувати наказ; чи дійсно справу було відкрито, коли та ким; на якій стадії зараз розслідування - службове у частині, передана в ДБР, підозра. Тільки після цього можна робити висновки та вибудовувати лінії захисту. Фаховий адвокат допоможе все з’ясувати, та сформувати план дій щодо вашого захисту. Завжди необхідно починати співпрацю з чесного пояснення щодо тих обставин, що унеможливили виконання наказу.

Всі державні органи вважають вас винними. Вони припускають, що ви це зробили, і все, що їм потрібно, це зібрати докази, щоб підтвердити свою думку. У сторони обвинувачення є цілий штат слідчих, ВСП, прокурори, а у вас – жодного юриста, який може забезпечити рівность сторін, змагальність і захист. Це зовсім не рівна гра. Ось чому вам потрібні адвокати, які вміють перемагати в таких битвах. Ми постійно доводимо, що в справах про про непокору та невиконання наказу (ст.ст. 402-403 ККУ) можна боротися.

Ст. 402 та 403 КК України. Існує багато суперечок, у чому полягає різниця між цими статтями. Найголовніше - зрозуміти відповідальність. Покарання за непокору або відмову від виконання наказу - до 7-10 років позбавлення волі. Ключові відмінності: при невиконанні наказу відсутня відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явну незгоду підлеглого коритися наказу начальника. При невиконанні наказу вина полягає у необережності. Суб’єктивна сторона непокори - вина у формі прямого умислу, що проявляється у невиконанні наказу.

За непокору несуть відповідальність військові ЗСУ, співробітники СБУ та державної прикордонної служби. Кримінальна відповідальність поширюється на ТРО, Національну гвардію України та інші військові формування. Притягнути до відповідальності можуть співробітників Держспецслужби транспорту/зв’язку.

Якщо наказ був незаконним, тобто відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира, суперечив чинному законодавству, був пов’язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Підлеглий має право звернутися до командира з проханням уточнити наказ. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, потрібно доповісти про це негайно. У випадках неможливості виконати наказ пишеться рапорт, в ньому зазначається - що ви НЕ відмовляєтесь виконувати наказ.

Відказниками у ЗСУ стають за різних обставин, і не всі приводять до в’язниці. Якщо користуватись юридичною допомогою, що є абсолютним правом людини. Консультація адвоката за ст. 402 – невідкладний крок, якщо у солдата конфлікт з командуванням щодо невиконання наказу. Військовий юрист, обізнаний у законах і Статутах ЗСУ, поганого не порадить. Ба більше: дати пояснення, знайти факти на свою користь, залучити документи або свідків – без професійного захисника складно. Участь у справі адвоката за ст. 403 – запорука, що з офіцера не зроблять «цапа-відбувайла» за прорахунки вищого командування.

Неприхована, відверта відмова воїна виконати вимогу (наказ) командира по службі – злочин, передбачений ст. 402 ККУ. Окрім демонстративної непокори, злочином є будь-яке невиконання наказу начальства, якщо воно вчинено навмисно. Тобто військовий усвідомлює, що чинить протиправно, та розуміє, якими будуть наслідки (недосягнення мети наказу) й бажає цього або йому байдуже. Наразі актуальною є ч. 4 ст. 402 – непокора військовослужбовця під час дії воєнного стану. Санкція – позбавлення волі строком від 5 до 10 років. Присуджувати меншу або іншу кару – суддям заборонили законом.

Невиконання розпорядження командира без ознак непокори – злочин, стаття 403 ККУ. Зазвичай це бездіяльність, де вина правопорушника характеризується необережністю: неправильно, невчасно або недовиконав поставлене завдання – через те, що невірно його зрозумів (чи взагалі забув). Для кваліфікації за цією нормою КК потрібно настання тяжких наслідків: зрив бойової операції, аварія/катастрофа, матеріальні збитки тощо. У разі невиконання військовим наказу у воєнний час його засудять до 5-8 років тюрми – без можливості м’якшого покарання (ч. 3 ст. 403, ст.ст. 69, 75 КК).

У війську діє Дисциплінарний статут ЗСУ, ст. 6 якого встановлює імператив: підлеглий зобов’язаний сумлінно виконати розпорядження командира. Віддання й виконання наказу регламентують ст. 35-38 Статуту внутрішньої служби. Командир, чий наказ не виконали, може зафіксувати відмову на камеру та взяти пояснення у підлеглого щодо причин/мотивів його поведінки. Після чого формально має писати рапорт по інстанції – на службове розслідування. Проте на практиці ситуація вирішується по різному: проконсультуйтесь з адвокатом, щоб ваші пояснення не виявились свідченнями проти себе.

Існує хибна думка, що злочином є відмова від виконання бойового наказу або невиконання завдання у бойовій обстановці. Насправді ж закон (зокрема, Статути ЗСУ) встановлює для підлеглих чітких обов’язок – беззастережно виконувати всі розпорядження начальника. Окрім явно злочинних – протиправність яких не викликає сумніву ні в кого. Проте зауважте: наказ повинен бути чітко сформульованим та забезпеченим. Якщо передували непокорі або невиконанню обставини, які об’єктивно унеможливлювали для військового здійснення певних дій – наприклад, через стан здоров’я, то склад злочину відсутній.