З метою убезпечення себе від безпідставного переслідування, військові мають можливість подати рапорт про невиконання наказу, в якому викладають позицію про неможливість успішної реалізації завдання командира, обставини, що цьому перешкоджають, докладні мотиви та юридичне обґрунтування такого рішення.

Це ключовий та дуже важливий для військового документ, який впливає на результати перевірки обставин непокори чи невиконання розпоряджень командира, тому далі зупинимось на всіх важливих аспектах процедури його складання.

Що сказано в законі

Статут внутрішньої служби ЗСУ чітко і послідовно визначає, як повинні діяти командир - віддаючи бойове розпорядження або наказ, так і підлеглий військовий - якому такий наказ доведено до відома.

Так, 37 стаття Статуту передбачає негайне сповіщення військовослужбовцем командування про неможливість виконання бойового наказу своєчасно або в усьому окресленому об’ємі.

Командир може уточнити чи зрозуміло суть розпорядження підлеглому, а військовий- деталі та конкретику задачі командування.

Командир, серед іншого, відповідає перед державою за збереження життя і зміцнення здоров’я особового складу довіреної йому в/ч (ст. 58 Статуту внутрішньої служби ЗСУ), а тому віддаючи бойову задачу він зобов’язаний оцінити ризики можливих втрат та їх співмірність меті, яку необхідно досягнути, а також проаналізувати всі можливості дотримання приписів міжнародного гуманітарного права при виконанні завдання.

Факт відмови військового від доведеного до його відома бойового розпорядження фіксується на відео або документується у інший спосіб (з метою доведення його винуватості). Далі проводиться службове розслідування уповноваженими особами ВСП, в ході якого відбираються пояснення самого «відмовника», його побратимів, очевидців подій, командування, за наслідками якого з’ясовується наявність чи відсутність підстав для кримінального переслідування з передачею матеріалів до ДБР або ініціювання іншого виду відповідальності.

Необхідно зауважити, що службові розслідування у таких випадках проводяться досить формально. У матеріалах розслідувань зазвичай обставини події викладаються однобічно - без детального з’ясування причин, що передували невиконанню наказу, тому насамперед саме воїн-відмовник має бути зацікавлений у детальному доведенні до командування обставин, що призвели до невиконання наказу, або свідчать про відсутність законних підстав для його виконання. Саме тому правники акцентують увагу на тому: ЩО саме він буде пояснювати та, відповідно, ЩО буде відображене у рапорті.

Цей етап важливий, оскільки дає шанси врегульовувати такі справи до ДБР чи суду, якщо юридично грамотно оформити необхідні документи, серед яких - рапорти, та вибудувати конструктивний діалог з командуванням.

Стосовно питання відповідальності, то 402 та 403 статті Карного кодексу передбачають санкції за два злочини про невиконання наказу командира.

Кваліфікація за тією чи іншою статтею буде залежати від форми вираження незгоди військового із завданнями, що йому доручалось виконати.

У першому випадку правопорушення (402 ст.) мова йде про відкриту форму відмови, яка охоплюється терміном непокора. Найсуворішою кваліфікуючою ознакою цього злочину є - вчинення такого діяння у військовий час або у бойовій обстановці (визначення останньої викладено у примітці до цієї статті), передбачає 5-10 років тюремного ув’язнення.

Друга норма містить виклад правопорушень, які також стосуються невиконання наказу командира, яке не має ознак непокори, але призвело до наслідків, що є тяжкими. Покарання за цей злочин, вчинений у військовий період або у бойовій обстановці – від 5 до 8 років колонії.

Обов’язковою умовою для доведення вини військового у таких справах є встановлення його умислу на безпідставне, необґрунтоване, іноді, зухвале невиконання наказу командування.

Крім того, законодавством визначено підстави, за наявності яких воїн звільняється від відповідальності за невиконання наказу, зокрема, явно кримінального, зміст якого протиправний (41 ст. ККУ).

Отже, якщо ви отримали бойовий наказ та розумієте, що не маєте, з певних причин, шансів успішно його виконати або маєте сумніви у законності самого наказу краще не зволікати та проконсультуватися з адвокатом невиконання наказу, який розтлумачить положення законодавства, яким урегульовуються порушені питання, розробить стратегію захисту, підготує потрібні в конкретних обставинах документи.

До речі, у команді Адвокатського об’єднання Актум достатньо фахових правників, які спеціалізуються на військовому та кримінальному праві.

Рапорт про відмову від виконання бойового завдання за станом здоров'я

Окремою причиною невиконання бойових наказів військовими є незадовільний стан здоров’я, хронічне захворювання, травма, поранення, інший фізичний чи психологічний стан, який дає йому розуміння того, що він не в змозі успішно або вчасного виконати наказ командира.

Про такий стан здоров’я військові зобов’язані довести до відома прямого командира чи начальника, подавши йому рапорт про неможливість виконання наказу із наступним викладом у ньому про:

• хворобу;

• погіршення стану здоров’я;

• травмування, поранення;

• інвалідність;

• необхідність проведення медобстеження чи ВЛК для визначення потреби: у лікуванні, відпустці, придатності до служби у конкретному роді військ, виконання певної «армійської роботи», тощо.

У таких випадках мова йде не тільки про не бажання солдата, а й про фізичну неспроможність реалізувати доручене, про що необхідно з особливою увагою описувати в рапорті.

Адвокати радять у випадках проблем із здоров’ям не подавати рапорт про відмову від виконання бойового завдання за станом здоров’я, а використовувати саме словоформу «неможливість виконання наказу» та наголошувати, що боєць не відмовляється від його виконання.

До таких рапортів додають, за наявності, медичну документацію, що підтверджує певний розлад здоров’я.

Іншої аргументації та тактики дій потребують справи, у яких військовий направляється на лікування до медустанови, але до неї навмисно не потрапляє або після виписки назад до в/ч не повертається.

Серед причин, що спонукають його до цього, є і отримання воїном, під час або після лікування, бойового наказу та розуміння, що виконати його за станом здоров’я він не зможе, або ж нестабільний морально-психологічний стан після виконання аналогічних задач та інше. Зазначені дії можуть підпадати під ознаки СЗЧ чи дезертирства (407, 408 статтями ККУ), покарання за це у військові часи чи у бойовій обстановці передбачає до 12 років тюремного ув’язнення. У таких випадках зрештою втеча не призведе до врегулювання питання на користь воїна, навпаки буде кримінальне переслідування та тяжкі для нього наслідки.

Юристи радять відшукувати у кожному конкретному випадку доводи, які б підтвердили наявність законних підстав не виконувати командирський наказ із посиланням на положення законодавства та відображати це на папері у рапорті.

Варто також враховувати, що перше СЗЧ та дезертирство декриміналізовані, але для цього необхідна наявність трьох складових – вчинення злочину вперше, добровільне звернення втікача та письмове погодження командира. Реалізація цих умов потребує певного часу та юридичної підкованості, зокрема, у питаннях налагодження комунікації з командуванням, юридично грамотній постановці питань.

Є і інші ситуації, коли за результатами медобстежень ВЛК військовий загалом визнається придатним до служби, але з певними обмеженнями щодо роду військ, будівель/споруд, місцевостей, де він може нести службу. Не зважаючи на це, він, наприклад, знову ж таки отримує бойовий наказ або переводиться до місцевостей, де ведуться активні бойові дії, а виконувати належним чином військові обов’язки не має здоров’я. За таких обставин правники рекомендують клопотати про переведення воїна до відповідних військових формувань, будівель чи місцин, що також надійніше оформлювати рапортом.

Звісно можуть виникати й інші обставини, що спонукають воїнів не виконувати командирські розпорядження і всі вони потребують індивідуального аналізу та відповідного юридичного обґрунтування.

Наразі судова практика у справах за статтями 402-403 КК України виглядає таким чином, що в більшості випадків суди стають на бік державного обвинувачення, ухвалюючи обвинувальні вироки або ж затверджуючи угоди, саме тому адвокати радять врегульовувати такі справи до суду.

Так, є і позитивні судові рішення на користь захисників, але їх значно менше.

Наприклад, виправдувальним вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області (жовтень 2023 року) військовослужбовця визнано невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, зважаючи на його тривале та неодноразове доведення до відома командування військових формувань, в яких він ніс службу, про неможливість виконання завдання у зоні бойових дій, акцентування на відсутність бажання відмовлятися від його виконання та обмежену придатність до служби, що підтверджена висновком ВЛК (цукровий діабет із негативними наслідками для нижньої кінцівки).

Як оформити рапорт про невиконання наказу

Серпневий наказ Міноборони № 531 2024 року від 7 числа визначає загальні положення про роботу з рапортами у структурі цього відомства, вимоги до них, порядок складання, подання, розгляду, відповідні строки для цього.

За загальним правилом рапорт може бути подано в усній, паперовій або електронній формах. Аби скористатися можливостями електронної форми подачі рапорту, це можна зробити за допомогою засобів СЕДО Міноборони, веб-порталу «Армія +», інших інформ-комунікаційних систем цього відомства.

Варто зауважити, що рапорт про відмову від виконання бойового завдання зразок закон не визначає. Як наслідок, кожна така справа та відповідна ситуація унікальна, тож і до підготовки документації у кожному випадку необхідно підходити індивідуально, враховуючи всі законодавчі приписи.

Юристи Актум мають необхідні знання та допоможуть скласти рапорт із урахуванням конкретних обставин ситуації, підготувати до нього необхідний пакет підтверджуючих документів, будуть супроводжувати процес подачі та розгляду, проаналізують повноту розгляду та обґрунтованість наданої відповіді, необхідність подальшого оскарження незадовільних відповідей чи рішень.

Залишились питання? Маєте потребу підсилити свої позиції кваліфікованим спеціалістом?

Консультація або юридичний захист у справі у Києві та інших містах –з 8.00 до 22.00. Телефонуйте: 098-665-05-40, 050-665-05-60.