Відмова від виконання наказу у військовий час

Три гранати і триста патронів – таким може бути бойове забезпечення і наказ від командира: третя граната – для себе, але позицію не залишати. І стоять захисники  до останнього патрона, попри  думки про те, що їхніх рідних ймовірно будуть втішати словами «герої не вмирають». Проте на війні існують різні ситуації, зокрема потрібна неабияка сміливість щоб не коритися або піти всупереч наказам командира, особливо якщо він не правий.

У 35-38 статтях Статуту внутрішньої служби ЗСУ чітко прописано, як саме мають віддаватися і виконуватися накази. Дозволене, як письмове бойове розпорядження, так і усне (за допомогою техзасобів зв’язку теж). Адресуються персонально чи ж групі бійців. Чіткість формулювання бойової задачі - зрозуміла річ, тут неприпустима ймовірність двозначності. Відповідальність за виконання завдання та його наслідки несе командир. За злочинний наказ – згідно законодавства, командир повинен бути покараний, та навіть в умовах воєнного сьогодення таке трапляється не часто. Саме тому і підлеглі, так би мовити,  мають мати  “тверезу голову” на плечах, реально та об’єктивно оцінюючи ситуацію, що склалась або виникне у подальшому.

Головною причиною відмови від виконання наказу у військовий час – одного з найпоширеніших кримінальних військових правопорушень –  є саме розуміння військовим того, що  ця БРка, швидше всього, буде останньою в його житті. Мало знайдеться таких, що покірно погодяться на роль смертника, не маючи на те власної волі. 

Наступна причина – відсутність відповідних знань та бойових навичок. Якщо чоловік ніколи не служив, а підготовка після мобілізації була формальною, будь-яке бойове завдання, пов’язане з ризиком, йому буде виконати важко, ще й групу підведе. 

Військовий може відмовитися виконувати наказ командира і через відсутність засобів та речей, необхідних для ведення бою.

Логічна причина відмови – поганий стан здоров’я воїна. Ну не може людина з, приміром, щойно пошкодженою ногою чи приступом радикуліту пішки подолати скількись кілометрів до лінії фронту, виконати завдання і повернутися назад.

Невиконання наказу за станом здоров'я

Зубний біль здатний звести з розуму, а байдужий командир – підвести під кримінал. У жовтні 2022-го військовий із Житомирщини відмовився виконувати наказ командира, згідно якого разом з іншими бійцями мав висунутись на опорний пункт у Донецькій області та утримувати його у випадку ворожої атаки. 

Відмовився через нестерпний зубний біль, доказом тому була й сильно запалена щока. Тобто, це не була симуляція. Підозрювати, що військовий злякався йти на опорник – теж було нелогічно, адже до цього він виконував подібні завдання, та і воїн бувалий: до великої війни три роки служив за контрактом у батальйоні “Донбас”. 

Крім того, командир знав про проблему воїна, оскільки той намагався її вирішити, але безрезультатно: наявні в частині таблетки і уколи не діяли. Командиру також було відомо, що боєць застудився, виконуючи попередню задачу під Зайцевим, три дні був там під дощем і без теплих речей. Зважаючи на все, відмова від виконання бойового завдання за станом здоров'я військового була цілком законною.  

І все ж відмовник потрапив на гауптвахту.  І добре, бо нарешті його відвезли до лікаря і видалили хворого зуба, з яким військовий промучився майже місяць і, як свідчив, вже був ладний накласти на себе руки. У травні 2023 року Костянтинівський суд Донецької області чоловіка  виправдав, бо не вбачав у його діях криміналу. 

Але якщо навіть мова йде про відмову від виконання наказу за станом здоров'я, судочинці зовсім не прихильні до воїнів, які потрапляють під ст. 402 КК України. П’ять років тюрми з дворічним випробувальним терміном призначив Павлоградський суд водієві ДШБ у 2023 році, який відкрито відмовився виконувати усне бойове розпорядження про виїзд на командно-спостережний пункт. Мотивував це тим, що сильно болить плече і потрібна операція. За рік до подій чоловік травмував плечовий суглоб і  йому ще тоді рекомендували прооперуватися, але він проігнорував цю пораду. Цей факт став аргументом проти військового для Дніпровського апеляційного суду, у вироку якого вже не йшлося ні про який умовний термін. Не пом’якшили суддів і ті факти, що чоловік справно служив з 2015 року, учасник бойових дій і має неповнолітню дитину.

Касаційне оскарження, з яким адвокат апелював до Верховного Суду також нічого не змінило. П'ять років реальної ізоляції. Аргументи такого жорсткого покарання: безкарність за  невиконання наказу командира у військовий час стане прецендентом для інших, а це підрив дисципліни і взагалі захисту суверенітету країни. 

Дана справа стала показовою. У своїй постанові по ній Касаційний кримінальний суд акцентував увагу на тому, що навіть без тяжких наслідків подібні прояви вкрай небезпечні для суспільства і вимагають суворого покарання.

Що вважається відкритою відмовою виконати наказ

Відмова і непокора – здавалося б, обидва поняття про одне: воїн не збирається робити те, що від нього вимагає командир. Насправді, різниця між непокорою та невиконанням наказу начальника є. Відмова характеризується тим, що дії чи бездіяльність військового призвели до серйозних наслідків, серед яких може бути навіть смерть людини. У цьому ж переліку великі матеріальні збитки. 

По суті за відмовою криється або недбалість, або самовпевненість. Військовий може фрівольно або нахабно себе вести, не усвідомлюючи, чим це може обернутися. У результаті нестиме відповідальність за невиконання наказу у військовий час.

Відкрита відмова – це вже непокора. Тут немає додаткових умов про збитки чи шкоду. Дія відбувається до можливих наслідків. Військовий свідомо відмовляється виконувати наказ, бойове завдання, демонстративно з цього приводу йде на конфлікт з командиром. 

Склад злочину за статтею 402

Стаття кримінального законодавства про непокору, базується на принципі абсолютної армійської єдиноначальності. Демократії в армії немає і бути не може. Військове керівництво наділене повною владою, підлеглі зобов’язані безумовно підкорятися. Крім тих випадків, коли наказ-злочин. Невиконання злочинного наказу навпаки врятує від відповідальності перед законом. 

Обговорення наказу з правової точки зору практично безпечне для військового після виконання ним поставленої задачі – це не буде криміналом. До виконання – річ неприпустима. Крім того, воїн чи група можуть отримати локальне завдання, не знаючи загального замислу операції, тому й не здатні правильно оцінити наказ. Для того є командир і його потрібно слухатися – таке армійське правило.

Непокора – не ігнорування загальновійськових, статутних норм. Це прямий умисел не виконувати конкретний наказ, бойове завдання. 

Про таке своє рішення військовий може сказати командирові віч-на-віч, а може й привселюдно, що є дуже поганою ознакою, як для нього, так і для подальшого мікроклімату в частині. Протест може відбуватись без слів, але й без дій, на які командир очікує від підлеглого. Або ж у діях, які наказ якраз забороняє. Так непокора набуває закінченого злочину.

Друга частина 402-ї статті адресована групі (двоє і більше) непокірних військових. Тут не йде мова про попередню змову. Усі – співвиконавці, усі винні.

Що робить командир у разі непокори або невиконання наказу

Командир відповідає за все. За свої накази, за те, як їх виконують його підлеглі і як себе поводять. Віддаючи наказ, начальник повинен забезпечити умови для його виконання. Переконатися, що все сприймається вірно: підлеглий наказ чітко і зрозуміло повторив чи переповів – значить зрозумів. Наступне питання: чи під силу йому бойове завдання? Якщо є об’єктивні причини, які цьому перешкоджають, потрібно про це сказати відразу. Адекватний командир візьме їх до уваги. Можливо, разом з підлеглим відкоригують ту задачу і вона стане підйомною. Все це – за умови, що військовий готовий нести службу, але й про себе дбає.

А є дійсно бунтівні настрої – через тотальну втому, дурний характер і безвідповідальність. Це дуже небезпечна для військового колективу ситуація, яка розхитує і розбалансовує дисципліну, а там і до поразки на ділянці фронту недалеко. 

У випадку відмови виконати наказ начальника (непокори) – командир, насамперед, має роз’яснити підлеглим стан речей та нагадати про обов’язки. Не вдається домовитися «по-любовно», не діють примусові заходи (в законних рамках)  – складає відповідний протокол, про кримінальне правопорушення повідомляє вищому керівництву. Інакше, сам буде відповідати за бездіяльність. 

Відповідальність за непокору або відмову від виконання наказу у військовий час

Якщо десь проглядається хоча б найменший замах на обороноздатність країни – держава, ясна річ, церемонитися не буде. Невиконання наказу командира у воєнний час – саме про це, а тому і покарання буде відповідне. 

Є дві форми протесту командирському наказу: відмова і непокора. Речі трохи різні і статті закону теж. У випадку відкритої відмови – непокори – дія військового заслуговує  відповідальності за ст. 402. Мінімальний термін покарання – п’ять років. А може бути й десять. У залежності, як далеко зайде воїн у своїй демонстративній поведінці, яка свідчитиме про небажання коритися старшому по званню. 

Якщо військовий просто не виконав наказ, але це негативно вплинуло на подальший розвиток подій, призвело до тяжких наслідків, згідно ст. 403 ККУ, він може сісти у в’язницю на 5–8 років.

Що вважається тяжкими наслідками?  Загинула або важко постраждала людина, величезні матеріальні збитки, дезорганізована робота військової частини, зірвано бойове завдання, а також – нанесена шкода екології.

У всьому зізнався, покаявся, все, що знав, чесно розповів – це пом’якшуючі обставини, на які судді можуть зважити і призначити мінімальне покарання.

Тобто, якою саме має бути відповідальність за непокору або відмову від виконання наказу у військовий час, визначають юридичні нюанси, у яких мало розуміються люди без відповідної освіти, проте прекрасно орієнтується військовий адвокат.

Коли кримінальна відповідальність не настає

Трапляється, що командир помиляється. Лихий плутає – дає необдуманий наказ. А, коли з лихим разом служить – свідомо видає злочинне бойове розпорядження. Це таке, що йде врозріз із законодавством і спрямоване проти людини. За законом і замовчуванням, БРка в армії не обговорюється. Та ніякі закони не можуть заборонити людині думати і обирати правильний шлях.

Якщо військовий відмовиться виконувати саме злочинний наказ – відповідати перед законом буде не він, а лише той, хто є автором наказу. Щоправда, наявність злого умислу повинні будуть достеменно з’ясувати правоохоронці, а потім своє слово сказати суд.

Невиконання наказу за станом здоров'я  не загрожує покаранням військовому, який справді на даний момент, чи взагалі, не здатний з тим наказом справитися.
Свою відмову від виконання потрібно обґрунтувати на папері. Написати відповідний рапорт. Можливо, запропонувати інший варіант виконання поставленої перед ним  бойової задачі.

Але поспішати «здаватися», даючи старт справі проти себе власним рапортом, не потрібно. Варто все-таки спробувати спокійно порозумітися з командиром. Без образ і зневаги. Якщо він рішуче налаштований прикрити себе перед начальством  – тоді потрібно починати діяти у свій захист. Свій рапорт про причини відмови виконувати бойовий наказ можна написати відразу у двох екземлярах, подати своєму і вищому керівництву. А щоб не написати таки чогось проти себе самого, краще спочатку проконсультуватися з юристом. Адвокат невиконання наказу розгляне ситуацію з правової точки зору, дасть оцінку та розповість про перспективи, допоможе скласти правильний рапорт.

Судова практика ст. 402 ККУ

Непокора – у трійці лідерів статистики 2022-2023 років по кількості засуджених за військові кримінальні правопорушення. На першому місці – самовільне залишення військової частини, на третьому – дезертирство. А по динаміці ст. 402 КК попереду всіх: за рік кількість офіційних відказників, справи яких розглядали суди, зросла у понад чотири рази. Цьогорічна статистика буде ще менш втішною. 

У квітні перша інстанція – Снігурівський суд Миколаївщини присудив п’ть років в’язниці жителю Коломиї, якого війна хотіла зробити «морським котиком», але так і не змогла. Чоловік боїться води, тому в грудні 2023 року відмовився форсувати Дніпро з подальшим планом закріпитися на перехресті доріг біля села Кринки Олешківської громади.

Морський піхотинець у складі своєї бригади вже мав бойовий досвід на Донецькому напрямку, був контужений. Під час шикування, коли командир доводив наказ особовому складу, військовий відкрито відмовився його виконувати. Скаржився на здоров’я і поганий моральний стан. Та тільки ні командира, ні суд це не вразило. Не допомогло і те, що у чоловіка на утриманні дитина з інвалідністю. 

З 8 жовтня п’ятирічний термін ув’язнення відбуває за непокору житель Старокостянтинова. Півтори роки він прослужив у місцевій військовій частині, а в серпні минулого року його разом з іншими мали перевести в іншу. Чоловік збунтувався, відкрито заявив, що не поїде, бо йому не дозволяє здоров’я.  Місяць тому, казав у суді, вже відправили у Мар’їнку, але повернули назад через хворі спину і коліна. Але висновок ВЛК свідчив про інше: придатний. Вже у травні цього року у воїна трапився епілептичний напад, що свідчить таки про нелади зі здоров’ям. Але на момент проявленої непокори цього не було, а досудове розслідування показало, що чоловік – полюбляє випити, на службі має суцільно негативні характеристики і актуальні суворі догани. Причин для поступок, відтак, не знайшлося. Апеляційного оскарження - не було.

Звісно, це далеко не єдині вироки за непокору, датовані 2024 роком. Але вони типові.

Якими законами регулюється відмова

Що буде з військовим після того, як він відмовиться виконувати бойове завдання – залежить від того, чи була то ситуація,  коли можна не виконувати наказ командира, і що робитиме відказник далі. Різні варіанти активної незгоди військового зі станом речей прописані у кількох статтях Кримінального Кодексу України.

За невиконання наказу командира відповідає 403-я. Зухвала відмова, тобто, непокора, підпадає під статтю 402. 

Також є чимало випадків, коли одна стаття тягне за собою інші. Не кожен здатен витримати свою лінію до кінця, або ж просто не має власної позиції, а лише бажання ніяк не служити. І нерідко трапляється, що слідом за непокорою боєць просто втікає з військової частини, що може бути кваліфіковано як СЗЧ (ст.407) або дезертирство (ст.408)

Як показує судова практика, ст. 402 ККУ може розглядатися в одній справі зі  ст. 409 КК України, у якій йдеться про різноманітні маніпуляції і симуляції навколо здоров’я свого та рідних – аж до самокаліцтва, тільки б пожаліли й з армії додому відпустили. У таких випадках суворіша стаття поглинає легшу.

Щоб у житті не трапилося, завжди є можливість вибратися із обставин, так би мовити, найменшою кров’ю. Армія – закрита система, яка не бажає аби сміття виносилося з дому.  Як тільки військовий посигналить вгору про якусь проблему, будуть, у більшості випадків, розбиратися не з цією проблемою, а з ним. Тому краще відразу звертатися до юриста, до якого є довіра. Репутація Адвокатського об’єднання Актум перевірена роками, тисячами результативних консультацій і виграних у системи справ.  Досвідчений адвокат СЗЧ, непокору, будь-яку іншу халепу, в яку потрапив військовий, розбере по кісточках і знайде для нього найкращу лінію захисту, якщо він цього дійсно потребує.

Телефонуйте: 097 073 93 01